Soundroom

Інколи потрібні 6 років та одна велика війна, щоб зрозуміти важливість простих речей в нашому житті. Для мене як для блогера, сім’янина, батька та військовослужбовця, такою річчю стала потреба у відокремленому просторі, де б я міг усамітнитись бодай на пару годин чергового скаженого, розівраного між службою та родиною дня. Та розчинитись у музиці й власних думках. Вимкнувши телефон і мессенджери, залишивши усі зовнішні подразники за дверима. Так і зформулювалась потреба у тому, що з часом стало Soundroom-ом мого помешкання. І сьогодні мова піде саме про нього.

Приміщення

У такому проекті, як Soundroom, все має починатися з головного – з приміщення. В моєму випадку це – 42 метри добре звукоізольованого спейсу на другому поверсі квартири. З виходом на терасу, клімат-контролем та загальним для усієї квартири лофт стилем з нальотом брутальності.

Поєднання текстур старовинної цегли, привезеної зі Львова, бетону (обробленого спеціальним матовим фіксуючим лаком), дубової паркетної дошки та сучасних архітектурних прийомів роблять з примішення гармонійний, затишний простір, котрий не хочется полишати. Але жодна з деталей не привертає до себе забагато уваги. Й не відволікає від того, навіщо ми сюди прийшли.

Камін та крісло-гойдалка, розташоване на оптимальний дистанції від аудіосистеми чітко на її акустичній вісі, надаюсь простору завершеності. Але, сьогодні мова піде не про них. І навіть не про багатоканальну систему KEF, що у поєжнанні з 80″ телевізором й прихованим ресівером Yamaha дають можливість насолоджуватися кіно ну точно не гірше за пересічний київський кінотеатр. Ні. Все це – другорядне.

Душею Soundroom-а є аудіосистема. Фундаментальним принципом її побудови була повна відсутність компромісів. Ніяких напівмір та “давайте робити з того, що є”. Як би важко не було діставати окремі компоненти, яким би нестерпно довгим не був період очікування їх доставки з Канади, США чи Японії, це не мало вирішального значення. Головним був лише результат.

Підсилювач

Основою сетапу був заздалегідь обраний однотактний ламповий підсилювач Musical Paradise MP-301 MkIII. 7-12 вихідних Ватт у класі А від канадського виробника зачепили мені ще 6 років тому, у Нью-Йорку, де я вперше почув, на що здатен цей підсилювач  в одному з рекордшопів Брукліна. Це без перебільшення ідеальний зразок якісної сучасної аудіоінженерії. Усе те, за що ми так любимо лампові однотактні пілсилювачі тут поєднується ще й з вражаючою універсальністю. Хочему замінити комплектні вихідні EL34 на щось більш потужне, але при цьому точно не менш співоче? Немає проблем! До наших послуг уся лінійка КТ! Свій вибір я зупинив на KT-88 від американського виробника TAD. Так, хтось може жалітися на відсутність пульта дистаційного керування чи вбудованого фонокоректора. Але головне тут – звук. Й саме за нього відсутність цих дрібниць підсилювачу заздалегідь пробачаєш.

Щодо доволі поширеної стереотипної думки про нестачу потужності у однотактних лампових підсилювачів та їхню нездатність озвучити великі приміщення – це абсолютно не відповідає дійсності. Ті з вас, хто чув бодай 5 чесних лампових Ватт у дуеті з правильно підібраною акустикою, зрозуміють про що я. Безумовно, якщо ми візьмемо умовну середньостатистичну сучасну акустику з металевими мембранами, гумовим чи полімерним підвісом, керамічним напиленням та, відповідно, чутливістю на рівні 80 Дб, то ні про який звук у парі з ламповим підсилювачем й мове не буде. Тому одразу забуваємо про ідею “подружити” ламповик з першою ліпшою фронтальною стереопарою якого небудь Jamo чи Monitor Audio. Правильну акустику у наші дні, напревеликий жаль, доведеться шукати довго, ретельно й, дуже вірогідно, не серед нових моделей.

Акустика

В моєму випадку вибір був з одного боку дуже складний, а з іншого – навпрочуд однозначний. Для мого приміщення й у пару до MP-301 з сучасних акустичних систем підійти могла б тільки свіжа модифікація легендарних Klipsch Heresy. Й саме на цю акустику я від початку й орієнтувався. Більш того, ця акустика навіть простояла у мене в системі цілих 2 дні. Але, моєму розчаруванню не було меж. Усю красу звучання серендніх частот та НЧ складової просто знищувало відверто паскудне демпфування рупорів! Так, обідва рупори Heresy видавали такий обсяг надлишкових вібрацій, котрі переходили у “пісок”, що слухати це бодай з натяком на задоволення було просто неможливо. Таким чином, трохи оговтавшись від шоку та повернувши Heresy назад до магазину, я повернувся до пошуку.

Періодично мені на очі потрапляли різні варіанти хардкорного японського Hi-Fi у особі Kenwood KL-777 чи різноманітних моделей Sansui. Але в усіх були певні технічні недоліки, викликані невблаганним плином часу. Десь у кросоверах пересохли конденсатори. Десь – оригінальні паперові або тканинні підвіси НЧ-динаміків перетворились на труху від неправильного зберігання. Десь – від оригінальною акустики лишилися тільки зовнішні обриси. А все інши було перекопане далеко не найкваліфікованішими інженерами-самоуками. В результаті чого акустика повністю втратила свої штатні характеристики. У таких пошуках минули два довжелезних місяці. Аж поки мені в очі не кинулось оголошення на OLX про продаж Pioneer CS-R600. І щось в мені з першої секунди перегляду зрозуміло – це воно!

Мені м’яко кажучи дуже поталанило. Акустика була в абсолютно ідеальному стані. Як технічно, так і косметично. Тканинні підвіси НЧ, сітчасті фільтри СЧ-динаіків, рупори, кроссовери. Все виглядало й працювало так, наче акустика зійшла з конвеєру Pioneer не у 1974 році, а вчора. Й усю цю красу мені пропонували придбати за 20000 грн! Чи варто казати, що не розмірковував я ні секунди? Зазначу одразу, що це – одиничний, унікальний випадок. На європейському ринку ціни на дану модель у гарному стані починаються з позначки €840. Та ще й у продажу вона з’являється дуже рідко. Тому можливість придбати щось настільки рідкісне ніколи неможна втрачати.

93 Дб чутливості, подвійний рупор, паперові НЧ динаміки з тканинним підвісом, ідеальний японський кроссовер, монументальний корпус та ідеальне демпфування. Pioneer CS-R600 від початку створені для систем з ламповим підсилювачем. Й, з усією повагою до Klipsch, змушений визнати очевидний доконаний факт – R600 просто анігілюють Heresy будь-якого покоління за усіма показниками звуку. Що б там не казали вельмишановні фанати-“єретики”, ні 1-ше, ні тим більше сучасне 4-те покоління легендарної моделі нічого не може протиставити самурайській аудіоінженерії золотого віку Hi-Fi. Не допомагають ні легендарний статус, ні бренд, ні титанові рупори.

Аудіокабелі

Поєднують акустику з підсилювачем кабелі Acoustic Revive SPC Reference. І нехай пробачать мене усі фанати “співочого срібла” та кабелів з кельтського золота, але товстезні 2.5-мм жили з безкисневої міді роблять свою справу краще за усю вашу аудіо-езотерику разом узяту. Тому сплачувати за магічні властивості плетених кабелів з хвоста єдинорога не бачу сенсу. Й вам не раджу.

Джерело цифрового контенту

Що ж робить аудіосистему сучасною? На мою думку це – універсальність та всеядність. Саме тому від самого початку розглядав для себе як цифровий Lossless контент, так і вініл! Але почнемо з “цифри”.  Багато з вас цілком доречно й виправдано зупинять свій вибір на якому-небудь сучасному медіа-стрімері, як от FiiO R9. І будуть праві, аргументуючи свій вибір універсальністю та викристанням Deezer, Tidal чи Qobuz (c’mon, тільки не треба про недоступність для України. Було б бажання!) у якості джерела контенту. Але, як завжди, є багато “але”. Ось лише декілька ключових вимог до джерела контенту, котрі не в змозі задовольнити жоден сучасний медіа-стрімер:

1. зберігання аудіотеки локально. Без жодного кодування та перевірок online
2. ASIO або ж аналогічний режим відтворення контенту без передискретизації

Нажаль, для мене єдиним повністю вдовольняючим потреби стаціонарної Hi-Fi системи джерелом цифрового контенту був і лишається ПК. Безумовно, розглядати у якості контент-платформи щось, окрім сервісу зі 100% якісними, офіційними релізами у 2024 році може лише божевільний. Тому, закономірно зупиняємо вибір на сервісі Qobuz.

Адже величезна бібліотека релізів усіх жанрів та напрямків у якості до 24 bit / 96 kHz у FLAC форматі без натяку на огидні MQA – це вже подарунок. Але й це далеко не все. Слухати контент Qobuz через нативний додаток – злочин з присмаком збочення! А відтак, настав час діставати з рукава козир під назвою qobuz-dl.

Зі зрозумілих причин, не лишатиму на нього жодних посилань, гайдів по встановленню чи налаштуанню. Натомість зазначу, що використовуати контент, отриманий у такий спосіб автор закликає лише в особистий, некомерційних цілях без жодного подальшого поширення! Домовились? Добре! Адже ми вже підписались (що саме по собі квест на теренах України!) й сумлінно сплачуємо вартість щомісячної абонплати. Тому, слухати контент з платформи ми воліємо у такий спосіб, що відповідає саме нашим вимогам!

З сервісом та якісним контентом розібрались. Настав час замислитись над програмним плеєром та каталогізацією нашої цифрової аудіотеки. Й тут голоси відданих фанатів Foobar та його моря плагінів будуть звучати голосніше за будь-що інше. Але, нажаль, ні стара, ні нова версії Foobar не можуть похвалитися зручністю використання та дружністю інтерфейсу. Отже, відвернути новачка від ідеї прослуховування музики у високій якості Foobar може дуже і дуже легко. Тому, оптимальним на мій погляд вибором є MusicBee.

З мінімальної кількістю додаткових маніпуляцій та налаштувань ми отримуємо сучасний, лаконічний, функціональний та якісно граючий плеер, що здатен відображати та відтворювати нашу адіотеку саме так, як нам би того хотілось. Дійсно, у порівнянні з казуальними плеєрами тут все ще багацько налаштувань та неінтуїтивних опцій. Але це вже не йде ні в яке порівняння з трешем, котрий являє собою інтерфейс Foobar.

Конфігурацію мого ПК, що тихо причаївся за телевізором, важко назвати стандартною чи бюджетною. І навряд ви знаєте багатьох людей, що виділяють тільки під аудіотеку NVMe SSD ємністю у 2Тб. А інші 2 NVMe накопичувачі по 4Тб кожен – під ігри й кіно. Але цей ПК збирався саме як розважальний центр. Без огляду на економічну доцільність та оптимальність. Тому не будемо фокусувати увагу на його характеристиках. У якості джерела цифрового аудіо згодиться ледь не будь-який сучасний ПК. Лише б містя на накопичувачі для lossless контенту вистачало!

ЦАП

Так вже вийшло, що у 2024 році я не знаю жоден ЦАП, у будь-якій ціновій категорії, від будь-якого виробника, що істотно перевершував би за якістю вихідного аудіопотоку вже ставший легендою ASUS Xonar Essence One MkII Muses Edition. Що б хто не казав, і як би не бив себе п’яткою в груди, розповідаючи про чарівні властивості схемотехніки ЦАП-ів Rotel та магію Meridian за усі гроші світу, почути кардинальну різницю в якості звучання особисто я так і не зміг. А після цілком штатної та передбаченої виробником процедури заміни стокових операційних підсилювачів на Burr-Brown, про який-небудь апгрейд ЦАП можна сміливо забути. Назавжди.

Адже тут є абсолютно все, що може знадобитись меломану. Включно з балансними XLR-виходами, USB та оптичним підключенням, якісною(!) реалізацією апсемплінгу та людським трансформаторним живленням! А тому просто підключаємо ЦАП  до ПК якісним і недорогим USB-кабелем Nakamichi, встановлюємо ASIO драйвери з сайту виробника й довершуємо справу, кинувши XLR-to-RCA кабелі McIntosh від ЦАП до підсилювача. На цьому будь-які експерименти, сумніви і пошуки “свого стаціонарного цифрового звуку” можемо вважати завершеними.

Вініл

Одразу зазначу, що холівари про переваги цифри чи вінілу, про доцільність “архаічного формату” у 2024 році і т.д. я свідомо залишу поза межами цього матеріалу. Як меломан у своєму Soundroom-і я хочу мати можливість насолоджуватися звучанням як цифрового lossless, так і вінілу. Без гонитви за першістю та визначенням фаворитів. А отже, задача полягає в тому, щоб звучання вінілу за якістю і детальністю було як мінімум співставне з тим, що може нам запропонувати цифра сьогодні. Що автоматично виключає з переліку кандидатів у компоненти нашого сетапу весь асортимент таких спеціалізованих українських площадок, як playvinyl та vinyla.com.

Час діставати важку артилерію зі світу вінілу. А саме – програвач Pro-Ject 2Xperience SB з S-подібним тонармом у виконанні Woody. Так, для переважної більшості меломанів більш як $2К лише за програвач у стоковій комплектації – занадто. Адже за ці гроші можна дозволити собі класику у вигляді б/в Technics SL-1200, та ще й на якісну “голову” Ortofon гроші залишаться. НЕ кажучи вже про фонокоректор та відсутність геморою з пасіковик приводом.

Згоден з усіма пунктами без виключення. Так, дорого-богато. Так, примхливо в експлуатації та вимагає в рази більше часу на точне налаштування й позиціонування, ніж гарний японський програвач з Direct drive приводом. Все так. Аж поки не начепиш на 2Xpreience “голову” Nagaoka JT-80, не підключих все це до якісного лампового фонокоректора з виносним блоком живлення й не почнеш слухати.

Всі питання, роздуми про оптимальність вибору, аргументи про достатність Ortofon “для всього” відпадають самі собою. Тобі не хочеться нікому й нічого доводити, змагатися, переконувати, вимірювати показники. Тобі просто хочется слухати. Платівку за платівкою. Розкриваючи на повну можливості того ж лампового підсилювача MP-301 і твоєї акустики. Смакуючи кожен ковток Chateau de Beaulon XO та захоплюючись професіоналізмом звукорежисера Arctic Monkeys у його роботі над Tranquility Base Hotel&Casino. Ось тут починається справжній вініл. В кожного й для кожного він – свій. Комусь достатньо придбати дешевий сучасний Crosley і пару активних колонок рівня “шоб грало”. Комусь – Technics та транзисторної Yamaha в купі з акустикою Jamo. Мені ж цього замало. Адже один раз відчувши різницю між “система непогано відтворює” і “система грає”, вже неможливо повернутись назад.

На цьому все. Я спеціально лишив за межами цього матеріалу такі речі як мережеві фільтри, кастомні шипи для акустикита інші дрібниці. Адже всі вони – справа смаку. Сподіваюсь, вам було цікаво й ви дізналися для себе щось нове. До нових зустрічей!