Моя аудіофілія

Аудіофілія Аудіофільство завжди з чогось починається. Спершу тебе в звуці все влаштовує, а потім стається щось, що змушує бажати більшого, і далі важко зупинитись. В моєму випадку це був FLAC. Все почалося з того, що я не міг підшукати хороший mp3-ріп одного альбому: музика була цікава, але звуку чогось не вистачало. Цим альбом до себе притягав: слухати хотілося знову й знову, але дотягнути навіть до чверті диску було важко. Коли стало зрозуміло, що жоден mp3-ріп не підходить, було вирішено спробувати FLAC. Хоч він і займав багато, та й різниця із mp3 по ідеї мала бути невідчутна, виявилось, що альбом перестав звучати одноманітно. І це було відчутно на зовсім неаудіофільскій техніці: смартфон Sony Ericsson Neo V з рідною гарнітурою. Так я зрозумів, що з музики можна вичавити значно більше.
Зрозумівши, що музика може звучати краще, я вирішив придбати хороші навушники. Вони мали відповідати кільком критеріям: прийнятна ціна, хороший дизайн та рівне звучання. Оскільки в мене не було можливості їх послухати, я робив вибір на основі доступних оглядів. Таким чином були придбані Sennheizer HD 215 II, заявлені як діджейські монітори. Це був перший варіант, який мені сподобався візуально, а дослідження оглядів та відгуків не залишило сумнівів, що ці сенхи мені підійдуть.

Коли я вдягнув Sennheizer HD 215, враження було не передати словами. Я знав, що звучатимуть вони краще, ніж усе, що чув раніше, але я й подумати не міг, наскільки. Чистий звук, живий і надзвичайно приємний, він зачаровував настільки, що в навушниках неможливо було робити щось окрім прослуховування. Музика огортала, забирала сто відсотків уваги і не хотіла відпускати ні на хвильку. Хотілося слухати ще і ще, альбом за альбомом. Так було переслухано всю музичну колекцію, адже кожна композиція містила нові деталі і сприймалася зовсім по-новому.

Після цього шляху назад не було. Гірші навушники було просто неможливо слухати. Дешеві колоночки теж. Аж надто сильний був контраст між кращим і гіршим, тому музика слухалася виключно на сенхах. В подальшому я звик до них і їхній звук перестав бути чимось надзвичайним та захоплюючим. Це була норма, хороша, приємна, але лише норма. Я вже слухав музику, не звук. Але, як виявилось, досвід можна було повторити. Деяка музика на колоночках звучала не так вже й погано, і для того, щоб грати на всю квартиру, вони з натяжкою підходили. І ось після них звук у навушниках знов зачаровував. Це був величезний кайф.

Наступним кроком була купівля компактної звукової карти в Чорну п’ятницю. Так я став власником Audioquest DragonFly першої версії. Незважаючи на хороші відгуки та огляди, разючої різниці у звучанні помічено не було. Так, середні частоти стали чистіші, але без порівняння зі стандартною звуковухою ПК цього не помітиш. Проте, як для настільки маленького пристрою, це було непогано, плюс на ноутбуках різниця була значно помітніша.

Далі настала черга хорошого плеєра. DragonFly прив’язувала до комп’ютера, а Sennheizer HD 215 мій смартфон не розкривав. Тому треба було або брати підсилювач для навушників (що не дуже добре, бо в смартфона немає лінійного виходу), або аудіофільський плеєр. Плеєр вже не хотілося вибирати наосліп, тому я почав читати профільні форуми. Виявилося, що жодний з розглядаємих кандидатів мене чимось не задовольняв, тому було вирішено не шукати компроміси, а просто чекати на щось нове. Так пройшов час, і вийшов FiiO X5 другого покоління.

Коли я вперше почув FiiO X5 II, вау-ефекту не спостерігалось. Так, він розкачує мої сенхи, так, він звучить добре, але наскільки він кращий за DragonFly, одразу почути нелегко. Все ж таки більше на звучання впливають навушники, аніж плеєр. Та далі, просто слухаючи різні пісні, я почав помічати, що ось там сцена значно ширша, а тут низи пропрацьовані краще, та й деталізація підвищилась, і так потроху почало вимальовуватися позитивне враження. Певний час було дуже незвично, що замість монолітного звуку я чую окремі інструменти, і таким чином можна вслухатися в кожну партію.

Разом з плеєром були взяті навушники Dunu Titan 1. Я обрав їх тому, що їх багато хто хвалив, стверджуючи, що на свою ціну вони звучать надзвичайно добре, а тих, кому б їх звук не подобався, майже не було. Хоч купувати навушники всліпу ризиковано, я довірився форуму, і навушники виправдали очікування. Їхній звук приємний, дуже детальний. Вони краще розділяють інструменти на верхах, аніж сенхи, і вони надзвичайно добре відіграють акустику. Єдине, що спочатку розчарувало, це невелика кількість басу в порівнянні з Sennheizer HD 215, але потім все стало на місця. Басів в титанах достатньо, це просто сенхи видають низів багатенько. На даний момент Dunu Titan 1 ― це найкращі навушники, що в мене є.

Ось тут можна було б і зупинитись, та аудіофілія взяла своє. До X5 II трохи згодом було докуплено альтернативний підсилювач ― FiiO E12A. Він не додавав потужності (та й вона зараз і не потрібна), але міняв звучання. Воно стало іще чистіше, бас став пружнішим, зібранішим, акцентованішим і опустився з нижньої середини, переставши на неї налазити. Тепер цікаво спостерігати за партією бас-гітари, бо стало чути кожен нюанс. Єдиний мінус цього рішення – це вага та габарити, але в більшості випадків це не обтяжує.

Як результат всього цього аудіофільства вийшов громіздкий бутерброд FiiO X5-II + E12A. Його цілком достатньо, щоб розкрити значно кращі навушники, ніж є зараз. Я б навіть сказав, що в існуючій зв’язці слабка ланка ― це саме навушники. Тому Audio-Technica ATH-MSR7 були б хорошим кроком до покращення загального звучання.